Війна, у якій опинилася Україна, нікого не залишила осторонь: від неї страждають не лише дорослі, а й діти. Зокрема діти, чиї батьки несуть військову службу в зоні бойових дій. Для таких дітей травмівною є ситуація, коли тато йде на війну і його тривалий час немає вдома. Болючим є для них і повернення тата додому. Непоправною втратою стає його загибель...
Аби надати адекватну психологічну допомогу дитині, яка зазнала стресогенного впливу, психолог має бути фахівцем у роботі з дитячими психотравмами. Практичний психолог, який працює в дитячому садку, здебільшого не має такої спеціалізації. Утім, і він може допомогти родині подолати наслідки травмівних подій, зокрема:
- надати рекомендації батькам та педагогам, як вибудовувати життєвий простір дитини, а також відстежувати та корегувати дії дорослих, коли вони втілюватимуть рекомендації у життя;
- обгрунтувати батькам у разі необхідності, чому з дитиною має попрацювати ще й фахівець з дитячої психотравми, а також допомогти родині знайти такого фахівця та налагодити з ним зв’язок;
- заспокоїти батьків і пояснити, що з дитиною все гаразд. Переживання та незвична поведінка дитини цілком нормальні. Неадекватними є обставини, що склалися у її житті.
Навіть якщо батькам здається, що вони не в змозі впоратися з переживаннями дитини, розв’язати проблему можливо. Тож на яких ключових аспектах має наголосити практичний психолог.
Якщо батько не повернувся додому
Ситуація. Мама шестирічної Оленки занепокоєна психологічним станом доньки. Після загибелі тата минуло уже два роки, а дівчинка досі згадує його, час від часу плаче у дитячому садку та під час свят, погано спить.
Відновити психологічну рівновагу
Найперше, що має зробити практичний психолог, — заспокоїти маму. Фахівцеві слід пояснити жінці, що втрата батька — тяжке випробування для кожної людини й дитини зокрема. Переживання з приводу втрати не минають швидко й можуть тривати тижні, місяці чи навіть роки. Як і будь-яке горе, втрата батька потребує «горювання» — особливого процесу, під час якого людина поступово приймає події, які спочатку здавалися їй болючими, та відновлює психологічну рівновагу.
Повністю змінити ситуацію і зробити так, щоб життя дитини до та після трагічної події не відрізнялося, — неможливо. Смерть батька назавжди залишиться у її душі болючою «раною». Утім, можна допомогти дитині «загоїти» цю рану та повернутися до повноцінного життя, хоча і зміненого назавжди. Горювання — доволі повільний процес, що має свої закономірності та етапи. Для когось він проходить швидше, для когось — довше. Зазвичай горювання триває три роки. Якщо дитина виявляє ознаки психотравмування через два роки після загибелі батька, це не свідчить про те, що з нею щось не так і її слід «лікувати». Утім, такий стан дитини сигналізує, що вона потребує допомоги і підтримки з боку дорослих.
Зрозуміти та підтримати
Варто має наголосити, що усі прояви почуттів дитини варто сприймати спокійно та з розумінням. Якщо дитина плаче — слід побути із нею поруч, обійняти. Варто пояснити дитині, що її розуміють і співпереживають разом з нею, адже мамі та іншим членам родини теж погано без тата. Так само слід ставитися і до проявів негативних емоцій — образи, злості, відчаю тощо.
Створити атмосферу спокою та комфорту
Аби відновити психологічну рівновагу дитини, слід створити для неї безпечний та захищенийпростір, оточити її атмосферою сталого та спокійного життя. Варто проводити з дитиною якомога більше часу — гратися, читати, гуляти та розмовляти.
Дорослі мають усвідомити, що стимулювати розмови про батька не доцільно. Утім, мама чи інші близкі дорослі мають бути готові підтримати бесіду, якщо дитина проявить ініціативу. У такому разі бажано говорити про загиблого батька лише хороше: згадувати родинні свята, спільні подорожі, приємні події, улюблені заняття та жарти тата. Приєднуватися під час такої розмови до дитини дорослі мають як емоційно, так і тілесно.
Планувати майбутнє
План допоможуть дитині сформувати відчуття безперервності життєвого шляху, прийняти реальність та усвідомити: «завтра», у якому, на жаль, уже ніколи не буде тата, все одно настане. Утім, воно може бути цікавим та добрим.
Розробляти плани слід якомога детальніше. Наприклад, якщо мама планує поїхати разом з дитиною до бабусі, слід обговорити з дитиною те, яким транспортом вони їхатимуть, що одягнуть та візьмуть із собою тощо.
Забезпечити простір для творчості та ігор
Бажано, щоб поруч з дитиною завжди були ляльки — дівчатка і хлопчики, — та різні матеріали для творчості: фарби, олівці, папір, пластилін тощо. За допомогою цього дитина зможе вільно висловлювати свої почуття, переживати та відпускати їх. Утім, як і розмови про батька, процес терапевтичної творчості та гри не можна стимулювати.
Подбати про самопочуття мами
Дитина не зможе оговтатися від горя, якщо поруч буде мама, яка сама не в змозі впоратися з нещастям та знайти собі раду. Тож важливо, аби мама подбала про власний психологічний стан. Для цього практичний психолог може надати інформацію про різні служби допомоги сім’ям військових. Щоб розв’язати побутові проблеми, пов’язані з відсутністю чоловіка, фахівець може допомогти жінці налагодити взаємини із родичами та друзями, заручитися підтримкою оточення.
Надати рекомендації вихователям
Практичному психологу доцільно обговорити проблему із вихователями дитячого садка й зосередити їхню увагу на двох аспектах:
- дитина, що переживає наслідки травмівних переживань, потребує особливої уваги та ласки, зокрема під час вкладання на сон;
- заходи, у яких зазвичай беруть участь мами і тата, стають для такої дитини болісним нагадуванням про те, чого в неї немає і вже ніколи не буде. Тож вихователям доречно змінити формат дитячих свят у садочку, аби полегшити переживання дитини. Так приміром, вони можуть запрошувати на дитячі свята не лише батьків вихованців, а й інших родичів — бабусь, дідусів, тіток, дядьків тощо.
Якщо дитина задає недитячі запитання
Ситуація:
«Мамо, а чому говорять, що Сашко — переселенець?» — запитує п’ятирічний Андрій, йдучи з мамою із дитячого садка. Як відповісти дитині на це та інші запитання, що стосуються війни та воєнних дій? Наскільки детальну інформацію надавати?
РОЗВ’ЯЗАННЯ: Коли дитина ставить запитання про війну або просить розтлумачити значення незрозумілих їй понять, як-от «переселенець», важливо надавати їй чесну та вичерпну відповідь. Так, дитина не «гратиметься» ними й не вживатиме тоді, коли це недоречно.
Немає сенсу, та й неможливо, повністю ізолювати дитину від інформації про війну. Адже якщо дитина не отримає відповіді на своє запитання у значущого дорослого, вона знайде її деінде: почує по телевізору, на вулиці, у розмові сторонніх людей. Тож якщо дитина запитує про значення, наприклад, слова «переселенець», дорослий має зрозумілими словами пояснити їй, що існують люди, які шукають прихисток, оскільки через війну вони втратили житло чи у їхньому місті стало небезпечно жити.
Мама може, приміром, відповісти так: «Скажи, а де ти почув це слово? Як гадаєш, що воно означає? Через війну багато людей не може залишатися у своїх домівках, бо наразі там дуже небезпечно або неможливо нормально жити: немає опалення, світла й навіть їжі та води. Тому люди були змушені шукати нове місце для життя, тобто переселитися. І переселенцем називають людину, яка приїхала до іншого міста чи села, бо там, де вона мешкала раніше, стало неможливо жити. Інколи переселенці не могли взяти з собою хоча б якісь речі. Сьогодні я запитала виховательку, чого потребує сім’я Сашка. І завтра принесу для його мами куртку та кросівки. Гадаю, ти міг би вибрати кілька іграшок і подарувати Сашкові. Так ти допоможеш йому призвичаїтися на новому місці. А щоб Сашкові було легше потоваришувати з тобою й іншими дітьми у групі, усміхнися йому або поцікався, чи потрібно йому щось іще». Також мамі доцільно запропонувати синові кілька варіантів взаємодії з дитиною-переселенцем. Тоді синові буде простіше поводитися у такій ситуації.
Для того щоб грамотно й обережно пояснювати дитині складні, дорослі теми, які її цікавлять, необхідно дотримувати чотирьох правил: бути чесним, говорити спокійно, давати мінімум інформації, використовувати зрозумілі дитині слова*. Якщо дотримуватимете їх, зможете задовольнити пізнавальний інтерес дитини й вибудувати з нею довірливі взаємини.
Якщо дитина збирається до тата на війну
Ситуація. Мама п’ятирічного Сашка не знає, як правильно реагувати на те, що її син щовечора збирається «на війну до тата».
Розділити емоції дитини
Рекомендації мамі переважно залежать від того, чим саме дитина мотивує своє бажання.
Якщо хлопчик дуже сумує за татом, варто приєднатися до переживань дитини та допомогти примиритися з ними. Наприклад, розповісти про те, що і мама, і бабуся, і дідусь, і всі інші члени родини теж сумують за татом і з нетерпіння чекають, коли він повернеться.
Налагодити зв’язок із татом
Бажано спробувати налагодити зв’язок між татом і сином. Це можуть бути розмови по телефону, якщо у батька є змога користуватися мобільним зв’язком, або листування. Якщо дитина ще не вміє писати, вона може намалювати своє послання, а листи від тата — їй прочитають дорослі.
Також можна спробувати створити таємний зв’язок між татом і сином. Коли тато наступного разу буде у відпустці, він може подарувати синові м’яку іграшку й наголосити, що вона не звичайна, а чарівна. Ця іграшка — Таємний Зв’язківець, який розповідатиме хлопчику усе, що передаватиме через нього батько. Проте не вголос, а пошепки, адже він Таємний. Коли хлопчик спатиме, Таємний Зв’язківець чарівним способом опинятиметься поруч з татом і переповідатиме йому усе-усе, що розповів син.
Дитина у будь-якому разі сумуватиме за татом. Утім, якщо вона відчуватиме зв’язок із ним та емоційну підтримку близьких, їй буде легше дочекатися моменту, коли тато повернеться.
Допомогти дитині почуватися героєм
Якщо причина зборів — бажання допомогти татові перемогти ворогів на війні, слід визнати ту цінність, що мотивує дитину до такого вчинку. Тож варто висловити своє захоплення та повагу до намірів дитини.
Мамі слід запевнити сина у тому, що вона ним пишається і він дуже хоробрий, добрий та відданий хлопчик. Він ніколи не залишить в біді іншу людину. Такий син — найбільше щастя для батьків та їхня гордість.
Також мама може сказати синові, що дуже потребує допомоги, адже їй складно справлятися з усіма справами самотужки, без тата. Коли хлопчик погодиться виконувати роль доброго та відданого помічника, мамі слід доручати синові більше різних справ, які обов’язково мають бути йому по силі. При цьому кожного разу мамі варто наголошувати, що вона не впоралася б без допомоги сина. Бажано також налагодити зв’язок між батьком та сином, аби дитина знала, що і тато схвалює та заохочує її вчинки.
Утім, дорослі не мають переступити межу, аби не перетворити дитину на маленького дорослого. Тож вони щохвилини мають пам’ятати, що їхній син — маленька дитина, якій лише п’ять років. Явище, коли батьки перекладають свої обов’язки на дитину, називається парентифікацією. У разі парентифікації дитина здатна вижити, проте не здатна розвиватися.
Коли батько повернувся з війни
Ситуація. Після того, як тато повернувся з війни, Максим спить лише з ним, а ввечері нікого до себе і нього не підпускає. Натомість Андрійко, молодший братик Максима, боїться батька.
Допомогти дитині адаптуватися
Повернення батька додому також є ситуацією, адаптація до якої потребує від дитини неабияких психічних ресурсів. Зміни у житті, пов’язані з тривалою відсутністю батька, спричиняють у неї тривогу і страх знову залишитися без нього. Дитина захищається від цих переживань, тому може поводитися по-різному:
- «прилипати» до тата й не відпускати його ні на мить;
- відгороджуватися, щоб уникнути повторного переживання втратити тата, чи навіть боятися його.
Дати дитині змогу бути поруч. Якщо дитина «прилипла» до тата, то у такий спосіб вона намагається компенсувати свою тугу за батьком та проводити з ним якомога більше часу. Така поведінка зумовлена травмою, яку пережила дитина. Аби її «загоїти», слід дати дитині змогу відчувати батька усією шкірою стільки, скільки вона цього потребує. Не варто квапити дитину, відштовхувати її або намагатися «відірвати». У жодному разі не слід сварити чи соромити її, говорити слова на кшталт «Ти вже дорослий (-а)!». Найліпша порада батькам у такому разі — дати дитині те, чого вона потребує. Тож татові слід обіймати, бешкетувати, гратися та гуляти з нею якомога більше і частіше, а також брати дитину з собою усюди, де це можливо.
Дати дитині змогу звикнути та проявити почуття. Якщо дитина відгороджується від батька, то у такий спосіб вона намагається захистити себе від травмівних переживань у майбутньому. Вона прагне не прив’язуватися до тата й не любити його, щоб було не так боляче, якщо тато зникне знову. Батькам складно і боляче бачити, коли дитина не виявляє емоційного тепла та любові до тата, утім, не слід квапити, сварити чи примушувати її. У жодному разі не можна допустити, щоб у дитини виникло почуття сорому чи провини.
Якщо дитині не пояснили, чому і куди тато йде
Ситуація. Коли тато пішов на війну, чотирирічна Соня сказала мамі: «Тато пішов, бо він мене не любить!» За два роки, коли батько повернувся, дівчинка поводиться так, наче його не існує.
Люблячі батьки завжди намагаються захистити своїх дітей. Тож коли в житті відбувається щось страшне, дорослі схильні приховувати це від дітей, аби відгородити їх від страждань. Практичний психолог має допомогти батькам змінити ставлення до травмівних подій та надати рекомендації щодо того, як ліпше поговорити з дитиною на серйозні теми.
Не замовчувати правду
Практичний психолог має пояснити батькам, що замовчування шкідливіше для дитячої психіки, аніж відверта розповідь про те, що сталося чи відбувається зараз. Люди інтерпретують усі події, які відбуваються у їхньому житті. Діти також активно шукають пояснення того, що сталося і, якщо не знаходять його з допомогою близьких людей,— все одно інтерпретують подію. Те, як вони зроблять це самостійно за допомогою власної фантазії, може бути набагато гіршим, аніж правда.
Батькам також слід знати про те, що замовчування важливих життєвих подій зумовлює у дитини відчуття, що вона зобов’язана зберігати цю «сімейну таємницю» не лише від оточення, а й від близьких людей і навіть від себе.
Бути відвертими
Найліпше, що може порадити практичний психолог батькам, — бути відвертими з власними дітьми. Чесна розмова про те, чому тата не було поруч, чому мама вирішила не говорити про те, де перебуває батько, допоможе дитині зрозуміти, що тато любить її і весь час дуже сумував і хотів повернутися додому, проте не мав такої змоги.
Тож батьки мають терпляче і поступово конструювати позитивні взаємини з дитиною, постійно наповнювати «скарбничку спільних приємних вражень» і нічого не приховувати. Дитині знадобиться певний час, аби почати довіряти батькам знову, та згодом вона «розтопить» своє серце.
Якщо дитина розпитує про каліцтво
Ситуація. Батько втратив на війні ногу. Після того як він повернувся додому, син дуже прискіпливо розпитує батьків про татове каліцтво, просить показати.
Не створювати секретних тем
Коли батьки оминають у розмові певну тему, приміром каліцтво батька, і одразу переходять до інших, дитина вирішує, що заборонена тема — щось страшне або непристойне. Якщо дорослі не говорять про це вголос, то і їй не можна ані розмовляти, ані навіть думати про «таємницю». Така поведінка лише фіксує увагу дитини на забороненій темі, підвищує занепокоєння та посилює симптоми-наслідки переживання травмівних подій.
Якщо у родині не обговорюють і не висловлюють власні почуття та замовчують важливі події, з’являються сімейні «скелети у шафі». А відтак психотравма, яка могла поступово втратити свою руйнівну дію, капсулюється і може навіть передаватися наступним поколінням.
Не втратити кредит довіри
Ще одна причина не приховувати від дітей правду — ризик втратити їхню довіру. Якщо дитина дізнається про каліцтво тата від сторонніх людей, вона перестане довіряти значущим для неї дорослим — батькам. А таку травму подолати набагато складніше.
Не боятися відвертих розмов
Якщо дитина активно цікавиться пораненням, яке отримав тато, батьки мають відверто поговорити з нею. Чесна розповідь, зрозумілими словами, без зайвих подробиць і медичних термінів, допоможе дитині зрозуміти, що навіть така страшна подія як каліцтво — не є катастрофою. Якщо дитина захоче побачити на власні очі, що саме скалічено, слід дати їй таку можливість. Важливо, щоб при цьому тато і мама вербально і невербально демонстрували спокій та впевненість. Так вони покажуть дитині, що в житті трапляються погані речі, які приносять страждання та біль, але разом їх можна подолати та допомогти одне одному. Впоратися можна навіть з каліцтвом. Хоча доведеться внести певні корективи в організацію родинного життя, та родина і надалі житеме щасливо.