Порушення темпу, ритму і плавності мовлення, зумовлене судомним станом м’язів артикуляційного апарату, називають заїканням. У тривожних чи напружених ситуаціях діти, які заїкаються, не можуть вільно говорити або говорити взагалі, хоча органи мовлення у них не ушкоджені.
Зазвичай заїкання має хвилеподібний та ситуативний перебіг і проявляється залежно від умов комунікації. Тяжка форма заїкання, за якої дитина втрачає здатність говорити незалежно від ситуації — трапляється рідко. У разі хвилеподібного заїкання дитина не запинається деякий час, але після перерви починає запинатися сильніше. Заїкання загострюється в осінньо-весняний період або на тлі захворювань, які супроводжує висока температура, а також у разі стресу, фрустрації.
Заїкання позбавляє дитину нормальних умов спілкування і заважає їй успішно взаємодіяти з оточенням, опановувати соціальні та навчальні навички. Тому потрібно допомогти дитині подолати його.
Дитина, яка заїкається, потребує допомоги не лише логопеда. Розуміти особливості зростання такої дитини мають і вихователі групи. Також до корекційної роботи, яку проводить логопед і практичний психолог, необхідно залучати батьків дитини.
Дітям, які заїкаються, не завжди навіть рекомендують відвідувати логопедичну групу. Зокрема, якщо заїкання — це прояв наслідування мовлення когось із близьких.
Починати корекційну роботу потрібно одразу, щойно у дитини діагностували заїкання. Що більше часу мине відтоді, коли дитина почала заїкатися, то імовірніше, що заїкання може перерости у тяжкий, стійкий дефект і спричинити порушення психіки.
Заїкання важливо усунути чи мінімізувати до того, як дитина піде до школи. У цей період фіксація на мовленнєвому дефекті посилюється, оскільки мовлення стає засобом навчання, а мовленнєву недостатність розцінюють як неспроможність добре навчатися.
1. Що треба знати вихователям
Інколи першими помічають проблеми в мовленні дитини саме вихователі групи. Тож вони мають знати, що властиво дитині, яка заїкається, а також як вибудовувати з нею взаємодію.
Особливості нервової діяльності
Інколи мовлення дитини, яка заїкається, супроводжують вегетативні реакції: у неї червоніє або блідне обличчя, прискорюється серцебиття, сильніше пітніють руки та тіло.
Дитина, яка заїкається, може мати і неврологічні діагнози: мінімальна мозкова дисфункція, гіподинамічний, астеноневротичний синдром, резидуальні прояви дифузного ураження ЦНС. Діти із такою симптоматикою неврівноважені, емоційно лабіальні, вередливі, страждають від порушень сну, мають поганий апетит і настрій. Батьки таких дітей отримують консультацію дитячого невролога раз на пів року.
Особливості мовленнєвої поведінки
У разі заїкання порушується цілісність і плавність мовлення. Дитина повторює чи подовжує звуки, склади, слова та паузи в середині слів, запинається — часто зупиняє мовлення і не наважується почати говорити.
Дитина може приховувати заїкання за допомогою мовленнєвих хитрощів. Приміром, замінювати звуки й слова, а у старшому віці використовувати емболи — «типу», «якби це б», «коротше», «таки», «ну», «ось», «взагалі-то», «значить» тощо.
Якщо дитина запинається на першому звуці «т», тоді слово «тато» вона замінює на слово без цього звука — «батько».
Дитина може вдаватися і до рухових хитрощів: роздувати крила носа, заплющувати очі, кивати головою, розгойдуватися, тупотіти ногами, стискати кулаки тощо. Іноді ці рухи настільки складні, що нагадують певні ритуали. Приміром, дитина на декілька секунд заплющує очі й водночас чеше носа правою рукою, відтак переступає з ноги на ногу й лише після цього починає говорити.
Не можна забороняти дитині, яка заїкається, використовувати рухові хитрощі. Інакше, дитина може почати заїкатися сильніше або сформувати новий руховий стереотип.
Особливості комунікативної поведінки
Деякі діти, які заїкаються, легко розпочинають спілкуватися із однолітками та дорослими, проявляють інтерес до ситуацій взаємодії. Однак є діти із нестійкими формами спілкування, а також такі, для яких властива негативна й аутистична поведінка.
Діти, для яких характерні нестійкі форми спілкування, спочатку охоче встановлюють контакт, проявляють інтерес до завдання та діяльності. Однак поступово вони стають пасивними: втрачають інтерес, починають байдуже та неуважно реагувати на прохання дорослого. Такі діти важко входять у проблемну ситуацію, а щоб виконати якусь вимогу, їм потрібна активна психологічна стимуляція та багаторазові повторення.
Діти, які негативно ставляться до співрозмовника, зазвичай замкнуті та сором’язливі, часом агресивні. Вимога виконати прохання чи завдання, зокрема в новій обстановці, зумовлює у таких дітей невротичні реакції, а іноді аутистичну поведінку — вони уникають мовленнєвої взаємодії, а часом і невербальної також, намагаються ізолюватися від оточення. Вони спілкуються із однолітками та дорослими вибірково: віддають перевагу одному вихователю над іншим, дружать лише з одним — двома однолітками в групі й уникають спілкування з рештою дітей. Крім цього, такі діти опираються спробам залучити їх до групової діяльності. Детальніше про ігрову активність дошкільників, які заїкаються, — у Додатку.
2. Чому посилена увага до дефекту — небезпечна
Посилена увага до мовленнєвого порушення формує у дитини страх говорити і спілкуватися. У дошкільному віці дитина відчуває його неусвідомлено: вона переживає тривогу, неспокій, хвилювання. Якщо довго й активно зосереджувати увагу на заїканні, у дитини може виникнути логофобія — страх мовленнєвого спілкування.
Професор, дефектолог Володимир Селівестров виділяє три групи дітей за ступенем фіксації уваги на дефекті:
нульовий — діти не відчувають пригнічення, скутості чи образливості через те, що їхнє мовлення неповноцінне;
помірний — діти відчувають неприємні емоції, приховують заїкання і компенсують манеру мовленнєвого спілкування за допомогою хитрощів;
виражений — діти постійно зосереджують увагу на мовленнєвих невдачах, довго і тяжко переживають їх. Таким дітям властиві замкнутість, хвороблива тривожність та надуманість, страх говорити.
Ступінь фіксації на дефекті посилюється із віком. Переважно це відбувається через неправильне ставлення педагогів та батьків до дитини, яка заїкається: дорослі висувають до неї надмірні вимоги, надто зациклюються на її нервовій і мовленнєвій слабкості, психофізичному стані, приділяють недостатньо уваги1.
3. Як створити сприятливі умови в групі
Корекційну роботу з дітьми, які заїкаються, організовує та проводить насамперед логопед і практичний психолог. Завдання вихователя — підтримувати і реалізовувати цю роботу разом із колегами, виконувати їхні рекомендації2.
Ситуації, які фруструють:
• зустріч із незнайомими дорослими і дітьми, зокрема з новим колективом дітей
• діяльність в умовах обмеженого часу
• взаємодія, яка потребує приймати швидкі рішення
• виконання завдання із жорсткими вимогами
• неможливість швидко отримати бажане
• конфліктні ситуації із дітьми з різних причин
• виступ перед великою аудиторією
• психотравмівні ситуації — фізичне і психологічне насильство, грубе ставлення, різкі несподівані звуки, загрози від дітей або дорослих, спостереження випадкових подій, як-от аварії, катастрофи, бійки тощо
Передусім, треба зібрати інформацію про те, як довго і чому дитина заїкається, як вона реагує на проблемні мовленнєві ситуації, чи отримує допомогу за межами дитячого садка. Для цього слід поспілкуватися з батьками. Також можна провести їх анкетування. Зокрема, під час бесіди з батьками слід дізнатися, який корекційний мовленнєвий режим діє у сім’ї, і дотримуватися його під час спілкування з дитиною.
Мовленнєвий режим визначає фахівець, який займається із дитиною, що заїкається. Виділяють три типи режимів: режим мовчання — відсутність мовлення, діяльність, яка не передбачає спілкування; режим обмеженого спілкування — передбачає односкладні відповіді; щадний режим — мовленнєву активність дитини поступового збільшують.
Щоб підтримувати корекційну роботу, яку логопед проводить із дитиною, що заїкається, необхідно створити в групі спеціальні умови: дбати про сприятливу емоційну атмосферу; відстежувати психоемоційний стан дитини протягом дня, тижня; запобігати психічним і фізичним перевантаженням; турбуватися про взаємини дитини з вихователями, однолітками та іншими дітьми; приймати і розуміти дитину, адекватно ставитися до її мовленнєвого порушення; обмежити участь дитини в публічних заходах — святах, де присутні багато дітей та дорослих, особливо незнайомих; виставах, де потрібно голосно говорити в мікрофон тощо; мінімізувати спілкування дитини з гіперактивними, агресивними чи конфліктними дітьми. Натомість частіше залучати дитину до роботи у парі чи мінігрупах зі спокійними, врівноваженими дітьми, які добре і повільно говорять, не схильні до конфліктів; запроваджувати режим обмеженого мовлення на 7—12 днів, якщо заїкання посилюється. При цьому слід попередньо домовитися про нього із батьками та фахівцем — практичним психологом чи логопедом; підтримувати контакт із батьками, повідомляти їм про погіршення мовлення дитини, її психоемоційний стан.
Якщо у дитини в групі раптом виникає заїкання, однак батьки не помічають проблеми, вихователь повинен повідомити про неї логопеду і практичному психологу. Заручившись підтримкою колег, вихователь має запропонувати батькам тимчасово припинити приводити дитину в дитячий садок і звернутися до дитячого невролога та/або логопеда.
Здебільшого не помічають або ігнорують заїкання дитини у неблагополучних, неповних, малозабезпечених сім’ях. Діти у таких сім’ях позбавлені батьківської турботи та уваги, покинуті на самих себе. Такі сім’ї потребують соціально-педагогічної підтримки і допомоги педагогів та фахівців дитячого садка, щоб корекційна робота з дитиною була успішною.
4. Що треба робити батькам
Щоб допомогти дитині подолати заїкання, батьки мають відповідально поставитися до вибору ЗДО, а також дотримуватися певних правил3.
Обрати відповідний ЗДО
Батькам не варто позбавляти дитину, яка заїкається, спілкування з однолітками, і відмовлятися віддавати її до дитячого садка. Батьки можуть вибрати умови відвідування, які їм підходять.
Наприклад, вони можуть віддати дитину в групу загального типу: у ній вона постійно чутиме правильне виразне мовлення однолітків і старатиметься наслідувати його. Утім, якщо звичайні групи переповнені, то організувати в них спеціальний режим — складно. Крім цього, нечітке уривчасте мовлення дитини, яка заїкається, можуть перейняти інші діти у групі. Таке негативне наслідування, зокрема, можливе у віці трьох-чотирьох років.
Якщо за місцем проживання дитини є ЗДО зі спеціальними групами для дітей із заїканням, батькам варто обрати їх. У них корекція мовленнєвого порушення проходитиме в сприятливіших і безпечніших умовах. Такі групи менше наповнені, а фахівці у них виробили перевірений алгоритм комплексного впливу.
Також дитині, яка заїкається, підійдуть спеціальні логопедичні групи для дітей із фонетико-фонематичним порушенням мовлення або загальним недорозвитком мовлення. Зокрема, якщо ці порушення у дитини є супутніми.
Щоб заїкання у дитини не посилювалося, батьки повинні не припускатися помилок у спілкуванні з нею.
Не припускатися помилок
Не зосереджувати увагу на заїканні. Деякі батьки висловлюють своє ставлення до мовлення дитини ворожим або холодно-нейтральним тоном. А також кричать на дитину, роблять їй зауваження, засуджують її, встановлюють заборони. Така поведінка батьків фіксує увагу дитини на її «неправильному», «нерозбірливому» мовленні. Це зумовлює у неї занижену самооцінку, негативне ставлення до себе, формує протестну або пасивну поведінку.
Обмежити заняття у закладах раннього розвитку. Дитина багато сидить, запам’ятовує та обробляє великий потік інформації вербально, перенапружує зір, хребет і недостатньо сформовані кисті рук. Усе це спричиняє високе психологічне напруження, перешкоджає розвитку правої півкулі мозку й сприяє посиленню заїкання.
Не створювати тепличних умов. Коли батьки вважають свою дитину хворою і нервовою, вони позбавляють її багатьох «дитячих радощів». Це погіршує її соціалізацію, слабко адаптує до умов колективу, спричиняє невроз, а також фіксує увагу дитини на проблемі. Адже батьки зупиняють її намір або заборонять спілкуватися з однолітками саме через проблеми у мовленні.
Не ігнорувати заїкання. Надія, що заїкання «зникне само собою», — марна. Якщо ігнорувати проблему, то порушення закріпиться.
Не пропускати заняття із фахівцями. Якщо батьки не відвідують логопеда, не виконують його рекомендації, то це провокує рецидиви або переводить заїкання у хронічний стан.